Дитяча вакцинація крізь призму приватного і публічного права: європейський досвід

Досліджуються міжнародні нормативно-правові акти, які прямо або опосередковано врегульовують питання дитячої вакцинації, визначаючи її характер (рекомендаційний чи обов'язковий) та юридичну відповідальності батьків за відмову від щеплень дітям. Проаналізовано законодавчу базу окремих країн Європейського Союзу (Італії та Німеччини), та визначено, що Італія демонструє превалювання публічного інтересу над приватним і, як наслідок, встановлює юридичну відповідальність батьків за відмову від вакцинації неповнолітніх дітей. Водночас, німецький законодавець при порівнянні публічних та приватних інтересів стоїть на чітко визначеній позиції домінування публічних інтересів над приватними у випадку загрози виникнення епідемії, тоді як базове конституційне право на фізичну недоторканість превалює над публічними інтересами, визначаючи рекомендований характер вакцинації, і може бути обмежене у вищезгаданому випадку (загрози епідемії). Автор вважає за доцільне узгодити національні нормативно-правові акти з практикою Європейського суду з прав людини, проводячи при цьому політику рекомендованої вакцинації для всіх груп населення, крім випадків загрози виникнення епідемії, коли вакцинація повинна набути характеру обов'язкової.

Исследуются международно-правовые акты, которые прямо или опосредованно регулируют вопросы детской вакцинации, определяя ее характер (рекомендательный или обязательный) и юридическую ответственность родителей за отказ от прививания детей. Проанализирована законодательная база отдельных государств Европейского Союза (Италия и Германия), вследствие чего установлено, что Италия демонстрирует превалирование публичного интереса над частным и устанавливает юридическую ответственность родителей за отказ от вакцинации несовершеннолетних детей. В то же время немецкий законодатель при сопоставлении публичных и частных интересов стоит на четко определенной позиции доминирования публичных интересов над частными в случае угрозы возникновения эпидемии, тогда как базовое конституционное право на физическую неприкосновенность превалирует над публичными интересами, определяя рекомендательный характер вакцинации, и может быть ограничено в случае угрозы эпидемии. Автор считает целесообразным согласовать нормативно-правовые акты с практикой Европейского суда по правам человека, проводя при этом политику рекомендуемой вакцинации для всех групп населения, кроме случаев угрозы возникновения эпидемии, когда вакцинация должна стать обязательной.

The article examines the international legal acts that directly or indirectly regulate childhood vaccination, defining its obligatoriness (advisory or mandatory) and the legal responsibility of parents for the refusal to vaccinate the children. The legislation of certain countries of the European Union (Italy and Germany) is analyzed, and it is determined that Italy shows the prevalence of public interest over private and, as a consequence, establishes the legal responsibility of parents for refusing to vaccinate children. At the same time, the German legislator, when comparing public and private interests, stands at a clearly defined position of domination of public interests over private in case of a threat of an epidemic, while in the other cases basic constitutional right to physical integrity prevails over the public interest, determining the vaccination to be recommended, and may be limited to the aforementioned case (threat of the epidemic). In our opinion, the legislation of these countries should be harmonized with the practice of the European Court of Human Rights, which by its decisions denies the mandatory nature of immunization, guided by the principle of freedom of choice of citizens in health matters. International law sets only recommendations for vaccination, and therefore this fact should be taken into account when forming the national policy in the field of legal regulation of the named issue. In this regard, the thesis that when using vaccination as a way of ensuring public health the principle of general rule with possible exceptions should be used. Since public health is one of the key tasks of the state while ensuring the well-being of an individual, the state should support the policy of recommended vaccination for all groups of the population, except for cases of threat of the epidemic, when vaccination should become obligatory. So the right of refusal to vaccinate may be limited when it comes to ensuring public health and public safety, especially in case of a potential threat of an epidemic.