Парк Вічної Слави в Києві як простір політики пам'яті: трансформація меморіальних назв і наративів

Актуальність представленого дослідження зумовлена необхідністю вивчення процесу декомунізації та деколонізації простору Парку Вічної Слави у Києві, виявленням того, як радянські меморіальні практики та ідеологічні наративи переосмислюються у сучасному українському суспільстві, як змінюється символічний зміст простору Парку та які нові моделі історичної пам’яті виникають і розвиваються внаслідок трансформації меморіального середовища. Метою статті є системний аналіз простору Парку Вічної Слави як місця пам’яті й об’єкта декомунізації та деколонізації в контексті політики пам’яті незалежної України. Такий аналіззосереджено на трансформації меморіальних назв, символів і наративів у контексті декомунізації, деколонізації та сучасної російсько-української війни. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує інструменти історичної науки, культурології, урбаністики та memorystudies. У роботі використано такі методи: історико-генетичний метод – для аналізу формування Парку та еволюції його меморіального простору; історико-порівняльний метод – для зіставлення радянських і сучасних наративів пам’яті; дискурс-аналіз – для дослідження меморіальних назв, символів, публічних виступів, медійних та офіційних текстів; семіотичний аналіз – для інтерпретації символів, меморіальних знаків і просторових маркерів; просторовий (урбаністичний) аналіз – для вивчення Парку як елемента символічного ландшафту Києва; метод аналізу політики пам’яті – для визначення ролі державних інституцій, громадських ініціатив і суспільних практик у трансформації меморіального простору. Такий комплекс методів дає змогу розглядати Парк Вічної Слави не лише як історичний меморіал, а як динамічний простір взаємодії різних моделей історичної пам’яті, ідеологій та суспільних інтерпретацій минулого. За результатами дослідження встановлено, що Парк Вічної Слави в Києві як простір політики пам’яті перебуває у процесі трансформації меморіального середовища та наративів пам’яті. Вперше систематизовано трансформацію меморіальних назв, символів і ритуалів, показано співіснування радянського та національного українського наративів пам’яті, а також роль релігійних практик у формуванні альтернативних моделей меморіального простору. У висновках доведено, що Парк функціонує як місце співіснування різних історичних наративів і дискурсів: радянського військово-героїчного, національного українського та релігійного, що створює багатошаровий символічний простір і відображає суперечливість суспільних уявлень про минуле.

Подальші дослідження можуть охоплювати інші меморіальні простори та соціологічні дослідження відвідувачів, що дасть змогу глибше зрозуміти механізми співіснування та конфліктів історичних наративів у сучасному публічному просторі.