Міжнародний досвід кримінальної відповідальності за дезертирство

У статті проведено комплексний порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за дезертирство в умовах воєнного стану на прикладі законодавства Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччини, Франції та Ізраїлю. Досліджено особливості нормативного закріплення складу дезертирства, підходи до визначення його об'єктивних та суб'єктивних ознак, а також специфіку кримінально-правової кваліфікації цього діяння в умовах збройного конфлікту та воєнного стану. Особливу увагу приділено аналізу положень ст. 408 Кримінального кодексу України та проблемам її практичного застосування в діяльності органів досудового розслідування і суду. Обґрунтовано, що ключовою проблемою кваліфікації дезертирства в українській правозастосовній практиці є встановлення прямого умислу військовослужбовця на остаточне ухилення від проходження військової служби та розмежування дезертирства із самовільним залишенням військової частини або місця служби. Проаналізовано доктринальні підходи вітчизняних і зарубіжних вчених щодо визначення юридичної природи дезертирства як триваючого військового кримінального правопорушення. На основі аналізу міжнародного досвіду встановлено, що сучасні моделі кримінально-правового реагування на дезертирство поєднують репресивні, превентивні та реабілітаційні механізми. Визначено, що у правових системах європейських держав та Ізраїлю важливе значення надається диференціації кримінальної відповідальності залежно від мотивів поведінки військовослужбовця, тривалості незаконної відсутності, факту добровільного повернення до місця служби та наявності психологічних розладів, зокрема посттравматичного стресового розладу (ПТСР), спричиненого участю у бойових діях. За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність шляхом імплементації окремих елементів міжнародного досвіду, запровадження більш чітких критеріїв розмежування військових кримінальних правопорушень, а також розвитку механізмів індивідуалізації покарання з урахуванням психоемоційного стану військовослужбовців в умовах війни.