Принципи етичного використання ШІ як елемент правового регулювання

Стаття присвячена комплексному аналізу принципів етичного використання штучного інтелекту як фундаментального елементу сучасного правового регулювання. Метою дослідження є визначення та характеристика принципів етичного використання ШІ як нормативного елементу правового регулювання, а також встановлення механізмів їх юридичної інституціоналізації. Дослідження ґрунтується на застосуванні порівняльно-правового, формально-юридичного, системного та доктринального методів. Порівняльний аналіз охоплює міжнародні етичні рамки, регуляторну модель ЄС та фрагментарний нормативний масив України. У роботі обґрунтовується, що у правовій доктрині ці принципи вже не розглядають як факультативні настанови чи моральні орієнтири, натомість стають матеріальною основою для формування нормативних підходів до регулювання алгоритмічних технологій. Таке зміщення випливає з дуалістичної природи ШІ, який, поєднуючи високий технологічний потенціал з автономними характеристиками, генерує нові ризики для прав людини, демократичних процесів, недискримінаційності, приватності та інформаційної безпеки. У міжнародному вимірі етичні рамки, закріплені в Рекомендації ЮНЕСКО з етики ШІ та Принципах ОЕСР, формують глобальний людиноцентричний стандарт, що визнає пріоритет людської гідності, соціальної справедливості та відповідального інноваційного розвитку. Дослідження підкреслює, що ці принципи поступово набувають ознак «жорсткого» права, оскільки знаходять відображення у Регламенті ЄС 2024 / 1689, який інтегрує їх у модель ризик-орієнтованого регулювання, вводячи зобов’язання з оцінювання впливу на права людини, прозорості, безпеки, підзвітності та контролю навчальних даних.

У статті показано, що принципи справедливості, пояснюваності, підзвітності, людського нагляду, приватності, технічної надійності та соціальної й екологічної відповідальності формують системну основу юридичного регулювання ШІ. Вони трансформуються на конкретні правові механізми: належна ретельність, аудит алгоритмів, стандарти якості даних, обов’язки постачальників і користувачів, процесуальні гарантії для осіб, щодо яких ухвалюються автоматизовані рішення.

Український контекст розглянуто як приклад трансформаційного правопорядку, у якому етичні принципи вже інкорпоровані в стратегічні документи та науковий дискурс, однак їх нормативна інституціоналізація перебуває на стадії становлення. Дефіцит процедур аудиту, неузгодженість термінології, відсутність усталеної моделі підзвітності та контролю визначають потребу в розробленні національних стандартів відповідального ШІ та гармонізації з європейським правом.