Соціальна безпека організацій: теоретико-методологічні засади дослідження

Статтю присвячено обґрунтуванню теоретико-методологічних засад дослідження соціальної безпеки організації та розробці методичного підходу до її оцінювання в умовах зростання невизначеності, трансформації ринку праці та воєнних викликів. Метою дослідження є уточнення концепту соціальної безпеки на мікрорівні та формування інструментарію її вимірювання для підвищення стійкості організацій. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: абстрагування та логічного узагальнення – для уточнення сутності категорії; структурно-функціональний аналіз – для визначення складових соціальної безпеки; ризик-орієнтований і ресурсний підходи – для інтерпретації її як результату управління та передумови розвитку; метод агрегування показників – для формування інтегрального індексу рівня соціальної безпеки. Основні результати: уточнено зміст поняття «соціальна безпека організації» як системної характеристики стану соціально-трудових відносин, що відображає рівень захищеності працівників і роботодавця від внутрішніх та зовнішніх соціальних ризиків і спроможність забезпечувати гідні умови праці та розвиток персоналу; виокремлено ключові складові соціальної безпеки: організаційно-економічну, правову, психосоціальну, комунікаційну та інституційну; запропоновано алгоритм розрахунку інтегрального показника, що інтегрує оцінку злагодженості організаційної структури, ефективності комунікацій і згуртованості персоналу; обґрунтовано практичні механізми підвищення соціальної безпеки через удосконалення управління персоналом та впровадження комплексних програм well-being. Вагомим висновком є: доведення, що соціальна безпека є стратегічним ресурсом сталого розвитку організації та водночас результатом ефективного управління соціально-трудовими процесами. Запропонований методичний підхід може бути використаний для моніторингу соціальних ризиків і формування адаптивної управлінської моделі в умовах воєнної та економічної нестабільності.