Процесуальний та криміналістичний аспект використання цифрових доказів під час досудового розслідування в умовах воєнного стану із урахуванням судової практики

Стрімка цифровізація суспільних відносин та інтенсифікація використання електронних засобів фіксації інформації зумовили суттєве зростання ролі цифрових доказів у кримінальному процесі, що особливо виразно проявляється в умовах воєнного стану. Правовий режим воєнного стану істотно впливає на процесуальні та криміналістичні умови отримання цифрових доказів, їх перевірки й оцінки, актуалізуючи низку теоретичних і прикладних проблем правозастосування.

Мета статті полягає у комплексному аналізі процесуальних та криміналістичних аспектів використання цифрових доказів під час досудового розслідування в умовах воєнного стану з урахуванням актуальної судової практики та у формулюванні обґрунтованих напрямів удосконалення правового регулювання і практичної діяльності органів досудового розслідування.

У дослідженні використовувалися системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-правовий та формально-логічний методи, а також узагальнення судової практики місцевих судів, апеляційних інстанцій і Верховного Суду, що дозволило виявити типові проблеми допустимості та оцінки цифрових доказів.

Результати дослідження свідчать, що в умовах воєнного стану зберігається фрагментарність підходів судів до визначення процесуального статусу цифрової інформації, спостерігається нерівномірність стандартів доказування та підвищена увага до обґрунтування відступів від загальних процесуальних процедур. Установлено, що сам по собі режим воєнного стану не визнається судами універсальною підставою для нівелювання процесуальних гарантій, натомість посилюється значення криміналістичної коректності фіксації, збереження й перевірки автентичності цифрових даних.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному поєднанні процесуального та криміналістичного підходів до аналізу цифрових доказів саме в умовах воєнного стану, уточненні їх процесуального статусу в системі джерел доказів, а також у формуванні узагальнених критеріїв оцінки автентичності та допустимості цифрової інформації з урахуванням сучасної судової практики. Уперше систематизовано підходи Верховного Суду щодо допустимості цифрових матеріалів, отриманих в умовах обмеженого доступу до інфраструктури та змінених процедур доказування. Окрім цього, в роботі уточняються поняття «цифрова інформація», «цифрові сліди» та «цифрові докази» у контексті кримінального процесу; обґрунтовується необхідність посилення криміналістичних стандартів фіксації та збереження цифрових даних в умовах воєнного стану; формуються практичні рекомендації щодо забезпечення безперервності ланцюга збереження цифрових доказів; визначаються напрями удосконалення кримінального процесуального законодавства з урахуванням актуальної судової практики.