ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ ЧЕРЕЗ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Анотація. Домашнє насильство є одним із найбільш поширених і водночас латентних порушень прав людини, що становить серйозну загрозу особистій безпеці, психічному та фізичному здоров'ю людини, а також стабільності сімейних і соціальних відносин. Актуальність проблеми протидії домашньому насильству в Україні істотно зросла в умовах воєнного стану, який супроводжується підвищенням рівня соціально-психологічної напруги, загостренням конфліктів у приватній сфері та ускладненням доступу постраждалих осіб до ефективних механізмів захисту. За таких обставин особливого значення набуває ефективність правових інструментів державного реагування, зокрема адміністративної та кримінальної відповідальності. У статті здійснено комплексний порівняльний аналіз адміністративної та кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Україні з метою виявлення проблем їх розмежування та визначення напрямів удосконалення правового регулювання. Досліджено нормативно-правову основу протидії домашньому насильству, зокрема положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Проаналізовано еволюцію національної моделі реагування на домашнє насильство, яка ґрунтується на поєднанні превентивних адміністративно-правових заходів і кримінально-правових засобів впливу щодо найбільш суспільно небезпечних форм насильницької поведінки. У роботі обґрунтовано, що адміністративна відповідальність виконує переважно превентивну та припинювальну функції, спрямовані на негайне реагування, захист постраждалих осіб та недопущення ескалації насильства. Кримінальна відповідальність, своєю чергою, застосовується у випадках систематичного домашнього насильства та має на меті припинення стійкої протиправної поведінки. Водночас відсутність чітко уніфікованих критеріїв розмежування адміністративної й кримінальної відповідальності зумовлює неоднорідність судової практики та створює правову невизначеність. Особливу увагу приділено проблемі встановлення систематичності насильницьких дій як ключової ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Наголошено на складнощах доказування психологічного насильства, що часто потребує залучення непрямих доказів і спеціальних знань та формує підвищені стандарти доказування у правозастосовній практиці. На основі аналізу судової практики та статистичних даних за 2023–2025 роки виявлено тенденцію до зростання кількості кримінальних проваджень у сфері домашнього насильства, що свідчить як про зменшення латентності цього явища, так і про активізацію діяльності правоохоронних органів. Зроблено висновок, що підвищення ефективності протидії домашньому насильству потребує удосконалення законодавчих критеріїв розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності, уніфікації судової практики, а також посилення міжвідомчої взаємодії суб'єктів, залучених до запобігання та протидії домашньому насильству.