Автономія права ЄС та межі суддівського плюралізму: проблема окремих думок у Суді Європейського Союзу

Постановка проблеми. Автономія права Європейського Союзу (ЄС) ґрунтується на його особливій природі як правопорядку sui generis, що характеризується принципами примату та прямої дії. У цьому контексті діяльність Суду ЄС забезпечує єдність і передбачуваність правозастосування. Водночас відсутність офіційно оприлюднених окремих думок суддів Суду ЄС породжує дискусії щодо балансу між прозорістю правосуддя та збереженням єдності права ЄС. Мета. Визначити правову природу інституту окремої думки у міжнародному праві та проаналізувати причини його відсутності в практиці Суду ЄС, а також оцінити потенційний вплив можливого впровадження цього інституту на автономію та єдність права ЄС. Методологія. Використано системний метод для комплексного аналізу інституту окремих думок у міжнародних судах, історико-правовий метод – для простеження витоків французької моделі адміністративної юстиції, яка вплинула на процедури Суду ЄС; порівняльно-правовий метод – для зіставлення практики Суду ЄС із ЄСПЛ, Міжнародним судом ООН, МТМП та міжнародними арбітражами; формально-юридичний метод – для аналізу положень установчих договорів ЄС і статутних документів Суду ЄС. Результати. З’ясовано, що відсутність інституту окремих думок у Суді ЄС зумовлена поєднанням історичних, нормативних та політико-правових чинників, спрямованих на підтримання єдності права ЄС. Доведено, що інститут генеральних адвокатів частково виконує функції "замінника" окремої думки, забезпечуючи альтернативну аргументацію та впливаючи на розвиток практики Суду ЄС. Порівняння з іншими міжнародними судовими установами демонструє подвійний ефект існування окремих думок: вони збагачують доктрину та підвищують прозорість, але водночас створюють ризики фрагментації міжнародного правопорядку й політизації правосуддя. Висновки. Відсутність інституту окремої думки у Суді ЄС є виправданою з огляду на автономний характер права Європейського Союзу та необхідність збереження його цілісності. Водночас досвід інших міжнародних судових інституцій свідчить про потенційну доцільність "гібридних" моделей (відкладене оприлюднення, анонімізація), які могли б поєднати єдність і прозорість.

Problem statement. The autonomy of European Union (EU) law is based on its special nature as a sui generis legal order, which has primacy and direct effect. The Court of Justice of the European Union (CJEU) plays a decisive role in ensuring the unity and consistency of this order. However, the absence of officially published separate or dissenting opinions of judges raises debates on the balance between transparency of justice and the preservation of legal unity within the EU. Purpose. The purpose of this article is to clarify the legal nature of the institution of separate opinions in international law, to analyze the reasons for its absence in the CJEU, and to assess the potential impact of introducing such an institution on the autonomy and coherence of EU law. Methodology. The research is based on a systematic approach that allows a comprehensive analysis of judicial pluralism in international courts; a historical-legal method tracing the influence of the French model of administrative justice on the procedures of the CJEU; a comparative method applied to contrast the practice of the CJEU with that of the European Court of Human Rights, the International Court of Justice, the International Tribunal for the Law of the Sea and arbitral tribunals; and a formal-legal method employed for the study of EU founding treaties and the Statute of the Court. Results. The findings show that the absence of separate opinions in the CJEU is determined by a combination of historical, normative and political-legal factors intended to safeguard the unity of EU law. The opinions of Advocates General, which are public and sometimes diverge from the final judgment, perform a compensatory role, functioning as a “quasi-separate opinion”. A comparison with other international judicial institutions demonstrates the dual effect of separate opinions: they enrich legal doctrine and enhance transparency, while at the same time creating risks of fragmentation of the international legal order and politicization of justice. Conclusions. The current model of the CJEU, excluding official separate opinions, is justified in light of the primacy and autonomous nature of EU law and the need to preserve institutional integrity.