Розмежування помилки та обману як підстави недійсності правочину: окремі питання значення свободи волі

Вступ. У статті досліджуються підстави розмежування помилки та обману як підстави недійсності правочину в контексті окремих питань значення свободи волі. Наведені підстави недійсності правочину можна поділити за ознакою наявності та відсутності умислу, що впливає на їх звʼязок зі свободою волі.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Наявність вад волі порушує саму ідею договору та принципу добровільності, деформуючи свободу волі сторін. Коли правовідносини виникають через вплив на свободу волі сторін (примус, обман), або якщо учасник правовідносин не усвідомлює зміст своїх зобов’язань (стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння, психічні розлади), або його воля заздалегідь спрямована на порушення зобов’язань (удавані та фіктивні правочини), виникають підстави для визнання правочину недійсним. Наведені підстави недійсності правочину зазвичай поділяють за ознакою наявності та відсутності умислу, що впливає на їх звʼязок зі свободою волі. Помилка передбачає обов’язкову відсутність умислу, що є основним критерієм її відмежування від введення в оману. Проте умисел не є єдиним критерієм розмежування помилки та введення в оману.

Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що розмежування помилки та обману як підстави недійсності правочину слід проводити за трьома основними критеріями: 1) наявність зовнішнього впливу на свободу волі (помилка відбувається без зовнішнього впливу на учасника правовідносин, а введення в оману передбачає такий вплив); 2) моменту усвідомлення дефекту волі (у момент вчинення помилки особа не знає про неї, а введення в оману характеризується усвідомленням цього особою, яка впливає на волю іншої особи); 3) наявність умислу (помилка відбувається без умислу та її усвідомлення, а введення в оману потребує їх наявності для маніпулятивного впливу, який відбувається навмисно).