ЗАСАДИ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ

Цього року маємо 95 річницю оприлюднення тексту «Становище людини в космосі», що він започаткував традицію європейської філософської антропології, чи ліпше сказати, нової філософської антропології саме як методологічної настанови. Варто заказати, що філософську антропологію можна розуміти подвійно, з одного боку як дисципліну історії філософії, що має за об’єкт розмаїті вчення про природу й сутність людини, з другого – як осібну методологічну настанову, яка має на меті обґрунтування предметної царини природничих і гуманітарних наук і утворення не одностороннього, а сутнісного поняття людини. Мені передусім ідеться про антропологію у другому сенсі. Сучасна філософська антропологія не є методологічно однорідною, а радше пов’язана спільною зацікавленістю до предмету – «людина» і підходом, що його влучно назвав Ото Больнов «антропологічною редукцією». Цей підхід полягає у зведенні усього багатоманіття переживань людини до екзистенційної фактичності людського існування чи, інакше кажучи, антропологічної ситуації. Ця фактичність постає як випадковість, що має універсальний і смислоконститутивний стосунок до людського досвіду, а також саморозуміння.