МЕХАНІЗМУ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: ДОСВІД ФЕМЕНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Право  виступає в якості складного соціоюридичного явища, основне призначення якого полягає в регламентації найбільш важливих сфер суспільного буття. Саме правове регулювання суспільних відносин є засобом їх упорядкування. Вказане забезпечується державою і діяльністю учасників конкретних правовідносин. Тим чином визначається динаміка правових явищ, їх виникнення розвиток та припинення.

Розглядаючи правове регулювання суспільних відносин в динаміці, варто зазначити, що закономірним є факт спочатку виникнення суспільних відносин, а вже потім, санкціонування чи закріплення норм права, наданням їм статусу правових.

Свого часу, С. С. Алексєєв визначав три стадії правового регулювання: а) стадія регламентування суспільних відносин, що потребують правового опосередкування; б) стадія дії юридичних норм, у результаті яких виникають чи припиняються суб’єктивні цивільні права і юридичні обов’язки; в) стадія реалізація суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків.

Юридичне втілення моделі поведінки в об’єктивну реальність забезпечується шляхом застосування правової норми. Інакше кажучи правореалізація забезпечується правозастосуванням.

Правозастосування – це реалізація дій органа державної влади, його посадової особи у відповідній юридичній формі і встановлених законом випадках в межах його компетенції по вирішенню конкретних справ і прийняттю відповідних правових актів.

Дослідження стадії правореалізації в правовому регулюванні суспільних відносин виділяє в її структурі етап правозастосування.