Емоції – це дуже важливо для скульптури. Я називаю це емоційна зарядженість.
Я з залізом вже більше 20 років і метал – це така річ, можна сказати, магічна.
Чим більше з нею працюєш, тим більше відкриваєш його якихось внутрішніх таких по-тайбічних властивостей.
Своєю майстернію я маю завдячувати своєму дітою.
І цей участок навіть в радянській часі – це було такий собі приватний участок, якась така територія приватна.
Звичайно ж, якби не було це куска землі, я б не міг би зробити майстер.
Я працював на одній фірмі, приходив зранку шостій, клав приблизно 20 циглин.
І десь так за пару місяців я виморував приміщення, в якому зараз є майстер.
Це був теж процес створення, тому що коли ти маєш ціль, ну бачення якісь таке ширше, то це легко достатньо.
До речі, я страшенно люблю мурувати тільки не метражами, а скажемо так, як сам процес, це теж процес формотворення.
Отже, до скульптури я ставлюся не просто як до матеріалу.
Метал, взагалі, по суті, оточує нас майже у всіх сферах життя.
Якщо подумати, то людство з ним живе вже багато, тисяч років і якби не метал, напевно би люди не перемагали, не мали би багато чого.
Найкращий приклад, це коли там береш жильзяку, там вона і ржава.
Ну більшість, як знаходять таку штуку, вони думають, треба занести на металом, це буде пару гривень.
Але знаєте, кожен, хто працює з металом, може зробити такий простий фокус, взяти його там відчистити, відполірувати.
І це вже буде предметик і буде мати цінність.
Та ця властивість металу вона, в принципі, помагає мені як художнику знаходити нові форми.
Моє завдання добитися того, щоб людина забула, що це метал.
Щоб вона сприйняла це як чисту естетичну річ.
І якщо я цього добиваюся, коли людина забувається, що це метал, тоді, ну, якби досягнений результат.
Щоб видати результат, так, ти повинен якось вийти з стану комфорту і заставити себе переживати за щось.
Ну, за якусь, за якусь сторону людського існування, чи скажімо того, що оточує, чи можливо щось придумати те, що фантазійне для тебе.
Приблизно так само і в мене. Я знахожу цю ідею, яка в даний момент в мені найаскравіше.
І починаю працювати за лівцем, не з металом. З металом це складніше.
Або це в голові моделюється, або це моделюється лівцем на папері, або це моделюється здроту просто.
Я просто бачу якусь таку картинку, яка, ну, не зовсім яскрава.
І оця яскравість вона може налаштовуватись буквально навіть тижням, я так думаю.
Ти виношуєш її, поки вона вже не стане яскравою. Складова стилю – це взагалі стиль життя.
Твоє бачення, твої думки по відношенню до всього навколишнього, чим живе звичайна людина.
Я би на скульптуру дивився з багатьох позицій, тобто з багатьох точок, скажем так зору.
Спочатку як вона з далека сприймається, як вона працює з простором. І взагалі чи вона помітна, бо є ж скульптури непомітні.
Просто їх ставлять, люди до них звикають і потім не звертають на це уваги. Це трагічно, так скульптура вмирає.
Маски в залізі зробити надзвичайно складно. Це матеріал не пластичний і спочатку вони були в мене як елемент скульптури.
Тобто я їх використовував просто як такий виграшний момент в роботах.
Це переросло в якусь таку самодостатньу форму і я запроектував створити цілу серію таких масок.
Я ніби як в залізі відтворюю майже реалістичній форм. Тобто є обличчя, є очі, є якісь емоції навіть.
І це як експеримент, я вважаю, таке воно досить цікаве для кувальського самимистецтво.
Очі, звичайно, там дуже важливі, тому що людина вона звикла, скажімо так, реагувати на всі об'єкти, які на неї дивляться з запитанням спочатку.
Ну, тобто, ідея раз очі. Якщо очі, значить, очі щось хочуть або сказати, або якусь емоцію нести.
І тут дуже цікаво з глядачем гратися. Я знаю, що якраз тут відіграє цей внутрішній стержень.
Тобто, наскільки ти можеш резикнути, наскільки ти можеш свідомо все так розложити по поличках собі, виокремити пріоритети,
ти повинен сам оцінити себе. Тоді тебе оцінять інші.
Коли ти робиш творчу роботу, то ти її повинен любити на 100%. Тому що, ну, на що ж робити, якщо ти в цьому не переконаний.
Це все природне. І звичайно, що під час роботи відчувається певний азарт. Особливо, коли знаходиш якісь нові ходи.
Ну, це ніби ти відкриваєш нову якусь для себе сторінку. І третій етап оцінки, чи, скажемо, на солоди від своєї роботи.
Ти отримеш тоді, коли ти без слів просто мовчки ставиш її на оцінку зовсім сторонніх людей,
не близьких, не родичів сторонніх людей, і вони тобі дають свою таку прагматичну оцінку. І вона найціміша.
Тоді ти можеш оцінити вже, наскільки співпали ось ці три етапи, мовно кажучи, твої роботи.
Якщо ти справився, ти можеш собі ставити галочку, я виліз на ще одну з ходинку в своїй творчісти.
Ти ще трошки піднявся в своєю роботі і це справж не задоволено, а насправді заради цього люди створюють щось.
